Доценко Ростислав Іванович (* 19 квітня 1931, Київ — † 24 жовтня 2012, Київ) — український перекладач, літературознавець, критик, автор афоризмів та сентенцій. Член Національної спілки письменників України. Політв'язень сталінських концтаборів (10 років).

     Народився в м. Києві. 1950 року після закінчення Київської середньої школи № 92 поступив до Київського університету імені Т. Г. Шевченка на українське відділення філологічного факультету.

     14 лютого 1953 року арештований за звинуваченнями в "українському буржуазному націоналізмі". В травні того року суджений разом з однокурсниками Григорієм Волощуком та Миколою Адаменком. За ст. 54, п.п. 10 і 11 частини другої Кримінального кодексу УРСР дістав 8 років виправно-трудових таборів з конфіскацією майна. В 1953-56 роках відбував покарання в Кунєєвських таборах на будівництві Волзької гідроелектростанції. Тут в умовах післясталінських відлиг-заморозків навесні 1955 р. кільканадцятеро політв'язнів, засуджених за молодечий нонконформізм, організовують опозиційну до владної верхівки СРСР групу з самоназвою "Група революційних марксистів". Р. Доценко один з активних членів групи, він співавтор програмних і статутних документів. В цих документах КПРС трактувалась як "реакційна партія фашистського типу". За допомогою провокатора ГРМ було викрито, в квітні 1956 року її члени (А. Суходольський, Р. Доценко, Д. Мазур, Д. Писарев, Д. Слободян, Б.Губайдуллін, В. Черепанов, А. Стасішкіс, А. Мірошниченко, А. Агбалов та ін.) були заарештовані й суджені у вересні того ж року. Р. Доценко за ст. 58-10, 58-11 КК РРФСР дістає ще 7 років. Нове покарання відбував: з жовтня 1956 по травень 1957 — у Совєтській Ґавані (Хабаровський край); з червня 1957 по квітень 1960 — на Тайшетськівй трасі (Іркутська обл.); з квітня 1960 по квітень 1963 — у Мордовії. У таборах запізнався з провідними діячами українського національно-визвольного руху - патріярхом Йосифом Сліпим, ветеранами ОУН-УПА, героями литовського руху опору, вченими, філософами, митцями.

     Відсидівши 10 років, Ростислав, як він сам згадує, "з мордовських конопель несподівано-сподівано шубовснув у київське шістдесятництво, де радо познайомився з Іваном Світличним, Іваном Дзюбою, Ліною Костенко, Аллою Горською та багатьма-багатьма іншими непересічними особистостями тих явно відродженських років".

     Тоді ж зробив більше 30 перекладів з англійської, французької, польської мов, зокрема, твори Оскара Вайлда, Фенімора Купера, Вільяма Фолкнера, Діккенса, Маргарет Мітчелл, Ю. Луцького, Артура Конан-Дойля, Льюїса Стівенсона, Дж. Свіфта, Джерома К. Джерома та деяких інших. Написав власну книжку «Думки проти ночі»; Був упорядником книжок Л. Гребінки, Л. Лимана, Ю. Литвина. Чоловік професора Ніни Вірченко.

     На початку 1970-х років у видавництві "Дніпро" зібрався гурт літераторів на чолі з Іваном Дзюбою, який співпрацював із опальними Миколою Лукашем та Григорієм Кочуром - недавніми в'язнями совєцьких концтаборів. Доценку знову загрожував арешт. Після відмови співпрацювати з КГБ його звільними з роботи у видавництві та заборонили друкуватися.

     Після звільнення України від совєцької окупації, Доценко зосередився на вивченні творчості убитих комуністами авторів. Разом із тим упорядкував видання творів Леоніда Гребінки, популяризував у періодичних виданнях твори О.Теліги, О.Курінного, О.Григоренка, Є. Яворівського, Г.Мазуренко, П. Карпенка-Криниці, О. Тарнавського, М. Тарнавської, Л.Лимана. Автор книги «На лезах блискавок» про поета-правозахисника і особистого друга Доценка - Юрія Литвина. Лауреат премій імені М. Рильського та імені М. Лукаша.

    У "А-БА-БІ-ГА-ЛА-МА-ЗІ" у перекладі Ростислава Доценка в 2012 році вийшлов друком роман Оскара Вайлда "Портрет Доріана Грея".